Лукашівська бібліотека
25 січня виповнюється 400 років від дня народження МАРУСІ ЧУРАЙ (Марії Гордіївни Чурай ,1625 - 1653рр.) полтавської поетеси і співачки епохи гетьмана Богдана Хмельницького.
Марусі Чурай приписують авторство близько 40 пісень. З того часу і до сьогодні українці співають її пісні «Засвіт встали козаченьки», «На городі верба рясна», «Прилетіла зозуленька», «Зелененький барвіночку», «Ой, по горі, по долині», «В кінці греблі шумлять верби», «Сидить голуб на березі», «Ой, не ходи, Грицю», «Віють вітри, віють буйні», «Зелений барвінок".
Її ім’я поряд з іменами лицарів тих буремних років займає почесне місце в нашій історії.
Марусі присвячено чимало літературних творів: балада Левка Боровиковського "Чарівниця", драма Михайла Старицького "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", драматична поема Любов Забашти "Дівчина з легенди", драма Володимира Самійленка "Маруся Чураївна", повість Ольги Кобилянської "В неділю рано зілля копала, а найвідомішим з них став історичний роман у віршах "Маруся Чурай" Ліни Костенко.
Образ Марусі неоднозначний. Вона стала символом української пісні, зіркою української культури і мистецтва, взірцем справжнього патріотизму, коли серце за Батьківщиною болить і біль свій виливає в виразних піснях, про що і пише Ліна Костенко у своєму романі:
Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа.
Коли в похід виходила батава,-
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні
Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!
https://www.facebook.com/groups/1090227011450146
